Залишилось вже зовсім небагато часу до світлого свята – Воскресіння Христового (Великодня), одного із найбільших свят для всіх християн. Раніше, в честь цього свята, було прийнято обмінюватись листівками із близькими людьми, в яких писали якнайкращі побажання один одному. Та все міняється і така традиція відходить у забуття. Отож, хочемо поділитись із вами фотографіями старовинних листівок з колекції приватного збирача раритетів Яковенка Петра Васильовича, якими обмінювались ще наші пращури. Вони берегли їх, як “зіницю ока” та цінували на рівні із сімейними фотографіями, ховаючи листівки до фотоальбомів чи складали їх між сторінками книг.
Навіщо дарують листівки до свят? Хтось дарує листівки діловим партнерам з метою реклами своєї компанії, а родичам і друзям — за сформованими традиціями. Нині привітати родичів чи друзів досить просто. У мережі безліч листівок з вітаннями до будь-яких свят. Кілька разів клацнув мишкою і привітання з побажаннями полетіло до адресата. Все чудово, але нема в тих листівках якоїсь душевності, індивідуальності. Однак, листівки — це чудовий спосіб передати гарний настрій, душевне тепло, радісні емоції. Не проґавте його!
Звернемося до історії великодньої листівки.
До речі, на території сучасної України перші поштові листівки почали виготовляти не так вже й давно – у 1898 році. Вже тоді наші пращури полюбляли подорожувати не по безкраїх просторах імперії, а за кордон. Саме звідти, зокрема з протестантської Німеччини, вони почали привозити на згадку листівки. Спочатку це були презентаційні зображення краєвидів та пам’яток мистецтва, архітектури, але найбільший попит мали вітальні листівки до найпопулярніших свят – Різдва та Великодня. Але, німецькі пасхальні поштівки мали досить незвичні для нашого ока сюжети – зайці, які везуть гігантське яйце на автомобілі, курчата у фартухах, які готуються поласувати паскою, півень, що курить трубку, нетипову для православних християн символіку: жертвенні ягнята, проліски та інші. Бували і зовсім кумедні картки. Для прикладу, німецький художник початку ХХ ст. вирішив зібрати воєдино два головних символи європейської Пасхи – зайця, як символ родючості, і яйце, як символ достатку. На листівці заєць з’являється на світ з яйця. Поступово з’явився попит на вітчизняну листівку, а з ним і пропозиція. До речі, іноземні друкарні з великим задоволенням спочатку виготовляли листівки для наших споживачів. Поступово їх почали друкувати у Києві та Львові. Улюбленими були листівки Н. Каразіна (випущені общиною Святої Євгенії), Івана Білібіна, Бориса Зворикіна, Іллі Рєпіна, Олександра Бенуа, Бориса Кустодієва, Миколи Пимоненка, Єлізавети Бьом, Мстислава Добужинського, Володимира Лебедєва, Михайла Гермашева і багатьох інших. Тоді великодня листівка була не просто гарною ілюстрацією, а нерідко шедевром тодішніх поліграфічних можливостей. Це, як правило, знайомі нам атрибути православного Великодня – гілочки верби, крашанки та писанки, весняні пейзажі. Ці поштівки є не просто додатком до вітань, а й цікавим феноменом актуального мистецтва.
Масовими накладами українськими,та іноземними видавництвами випускалися листівки з репродукціями картин Миколи Пимоненка. Нині відомо більш 70 видів таких листівок. Зокрема, картка із зображенням картини “Святочне ворожіння”.
Але тут існувала величезна проблема. Листівки з репродукціями авторських картин, надруковані за життя художника, масово з’являлися після експонування самих полотен на виставках. Разом із тим, роботи Миколи Пимоненка, відтворені на листівках київського видавництва “Рассвет”, назавжди зникли з поля зору мистецтвознавців. Бо видавці, купували авторські права на картини, а тому, автоматично здобували виняткове право на їхні репродукції. Відтоді деякі полотна митця ніде, окрім листівок, більше не зустрічалися.
Досить часто видавці використовували сюжети з проявами дитячої ніжності та чуттєвості. Дослідники пов’язують це з християнською традицією – вивищувати дитячу любов та з античною традицією – зображати амурів. Наприклад, герої з листівки Єлизавети Бьом закликають: “Поцілуй в уста заради свята Христа”.
До речі, великодні листівки відображали і політичну ситуацію в Європі. Так, в роки Першої світової війни популярними стали картки із зображеннями солдат, сестер милосердя.
У 20-х роках минулого століття. жовтнева революція та радянська ідеологія змінили символічне наповнення великодньої листівки. Домінуючими були зображення червоних крашанок та радянського герба.
Поступово, у період панування атеїзму, покарання віруючих, популярність листівок релігійного змісту знизилася. До 1939 р. найбільше святкових українських листівок друкувались у львівських видавництвах «Союзний базар», «Українська преса», «Видавництво артистичних карток Григорія Гануляка», «Русалка», «Сокільський базар», «Преса», «Зоря», «Українське мистецтво», «Українська преса», «Відродження», «Нова хата», «Тема», книгарні «Рідна школа», громадській організації «Комітет допомоги вдовам і сиротам священиків у Львові». Також, плідно діяли видавництва Якова Оренштайна, «Галицька накладня» в Коломиї, видавництво у Стрії. Більшість ціх листівок виконана на високому поліграфічному рівні.
До виготовлення оригіналів для святкових вітальних листівок власник відомого і популярного львівського видавництва «Русалка» (1911-1939) Г.Галуняк залучив кращих львівських художиків. Одним з перших, хто працював над створенням українських листівок, був художник Осип Курилас. Олена Кульчицька використовувала такі святкові символи, як фігурки янголів, дзвони та інші. В її орнаментах простежується популярний тоді стиль модерну. Святослав Гординський підготував цикл, кожна листівка якого вирізняється оригінальною орнаментацією, насиченістю рослинними та анімалістичними мотивами, оформленням геометричними формами. Антін Манастирський для своїх листівок використовував образ маленького хлопчика-козака. Особливо виразною стала серія листівок львівського графіка Мирона Левицького. Його твори сповнені національним колоритом. У 1912–1913 роках у Львові видані великодні картки за ескізами українського живописця і графіка Ярослава Пстрака. Також, на старовинних листівках можна побачити роботи Василя Дядинюка, Теодора Гриневича, Гната Колцуняка, Сергія Плошинського, Катерини Антонович та ін. Знавці називають міжвоєнний період справжнім “золотим часом” для друку листівок, які стали документами доби того часу.
Після окупації 1939 року Західної України національні великодні листівки друкувалися у Польщі та Німеченні, згодом у Канаді та США. Після Другої світової війни великодні поштівки випускають переважно церковні видавництва, та й поширення їх було обмежене. Лише наприкінці 80-х років 20 ст. в Україні з’явилися нові вітальні поштівки «З Великоднем!»
А ще, ці різновиди поштівок крім естетичного задоволення важливі для етнографії, адже відображають кольорові деталі народних строїв того часу, адже фотокартки тоді були переважно чорно-білі. Сьогодні великодні листівки, попри цифрові можливості митців, менш оригінальні, зі стандартними зображеннями яєць, квітів, великоднього кошика та паски. Але, як і раніше, їх з нетерпінням чекають адресати, адже це прояв приязності, теплого, душевного ставлення до людини.
