Так здавна називався четвер 7-го тижня після Великодня, за три дні до Трійці. Ця дата розраховується від Великодня і припадає на 47 день (сьомий четвер) після Дня Воскресіння Христового. Цей день вирізняється поминанням померлих неприродною смертю: загиблих від стихійних лих, голоду, убитих, страчених, самогубців… Поминки по так званих заложних небіжчиках було можна проводити лише раз на рік. У Семик прибирали на могилах, прикрашали їх березовими гілками, приносили на кладовища частування, щоб вшанувати померлих. Також, наші предки вірили, що жінки, які потонули в річці, перетворювалися на русалок. На їхню пам’ять по воді пускали опудало з соломи і трави, або спалювали його в полі.
Практично Зелені святапочиналися у четвер. Цього дня дівчата мали зробити спеціальні оберегові віночки з березових гілочок, як захист від нечистої сили.
Зранку юнки випікали пиріжки та готували яєчню. В обідню пору молодь збиралася на одному з подвір’їв, котре перед цим вичищали, ставили посередині зрубану напередодні берізку, а поряд дзбан з водою. Дерева прикрашали намистом, стрічками або хустками. Знахарі збирали й заготовляли лікувальні трави для відварів, настоїв і сухих зборів, оскільки на Зелені свята рослини насичені магічними властивостями.
У визначений час, коли всі збиралися, прихопивши з собою їжу та питво, одна з юнок підходила до березового «куща» і перекидала посудину з водою. Після цього брала берізку і прямувала до відчинених воріт. Решта молоді йшли за нею. Цей хід до лісу, на леваду чи в поле супроводжувався трійчанськими піснями. Найпоширенішою була така:
ОЙ ЗАВ’Ю ВІНКИ ТА НА ВСІ СВЯТКИ,
ОЙ НА ВСІ СВЯТКИ, НА ВСІ ПРАЗНИКИ,
ДА РАНО, РАНО НА ВСІ ПРАЗНИКИ.
А В БОРУ СОСНА КОЛИХАЛАСЯ,
ДОЧКА БАТЕНЬКА ДОЖИДАЛАСЯ:
– ОЙ, МІЙ БАТЕНЬКУ, ОЙ ГОЛУБЧИКУ,
ТИ ПРИБУДЬ СЮДИ ХОЧ НА ЛІТЕЧКО;
У МЕНЕ В ТИНУ ПІД ВОРІТЬМИ
СИНЄ МОРЕ РОЗЛИВАЄТЬСЯ,
ПАНИ Й ГЕТЬМАНИ ІЗБІГАЛИСЯ,
СЬОМУ ДИВУ ДИВУВАЛИСЯ.
На лісовій галявині розстеляли скатертину, лаштували на ній їжу та напої (переважно вино та мед-пиво) та сідали обідати. Після трапези юнки парами розходилися околами, щоб завити вінки. Для цього відшукували берізки з низькими гілками, щоб їх можна було дістати. Окрім березових вінків, юнки плели і звичайні (вплітаючи туди окрім конвалії, незабудок, васильків та чебрецю, ще й полин). Цей процес також супроводжувався піснями.
Оберегові віночки тримали у хаті до неділі, а потім йшли до лісу, щоб їх розплести. Поганою ознакою було якщо він прив’яв. Віночки із живих квітів дівчата одягали на голови і ходили селом. Потім їх вішали в хатах, де вони зберігалися до Розигрів (першого дня Петрівки).
Упоравшись із вінкоплетінням дівчата веселились, робили хороводи, грали у різні забави. Наприкінці, почастувавшись вином чи мед-пивом, поверталися у село.