26.01.1923 – 03.10.2017

Дата народження

 Український скульптор Якубович Семен (Хацкель) Аврамович (Абрамович) народився 26 січня 1923 року в місті Лебедині, Харківської губернії (тепер Сумська область, Україна). 
 Семен Аврамович часто розповідав, що він кілька десятиліть відзначав два дня народження. Така історія вийшла, стверджував скульптор, коли він втратив паспорт, і при відновленні документу його зробили старшим на 5 днів, приписавши дату народження на 26 січня, але справа в тому, що в книзі реєстрації актів громадянського стану про народження за 1923 – 1924 роки  в записі на сторінці 14 читаємо,  що  26 січня 1923 року в місті Лебедин в сім’ї  Аврама Якубовича (1896 р.н. - 27 років) та Нюсі Якубович (23 роки), які проживають на вулиці Сумській,  народився первісток,  якого назвали Хацкель (так записано у КРАГС, пізніше стали називати більш звичним для оточуючих - Семен). Мабуть в цьому випадку Художник таким чином вирішив пожартувати, тим більше, маючи відмінне почуття гумору

Родина

      Семен Абрамович народився в інтернаціональній родині – батько хлопчика Аврам – єврей, мама Ганка (Нюся, так у записі про народження, ймовірно від зменшувального, пестливого Ганнуся – Нюся) полька. Мама померла відразу  після народження первістка. Предки по лінії мами – поляки Писаревські переселились в Малоросію (в ті часи так офіційно в Російській імперії називали Україну) з Польщі ще у ХVІІІ ст. Турботу про виховання онука взяли дідусь та бабуся, батьки Ганки – Нюсі, дуже гарні, добрі люди.

Лебедин в якому пройшло раннє дитинство Семена Абрамовича, залишився в його пам’яті мальовничим, щедро прикрашеним  зеленню  містечком, в оточенні синіх, казкових озер.

    «Часто зимовими вечорами, – згадує Семен Абрамович, – коли в грубці яскраво горять дрова, гуде вітер в бовдурі, а за вікном мете так, що до ранку снігом заносило половину містечка, ми з дідусем (а інколи і бабуся приєднувалася) малювали кумедні малюнки з життя міщан, або ліпили з  глини казкових вершників та лісових звіряток.  В їхній сім’ї  здавна поважали  народну творчість, виготовляли кераміку. На початку 30- х років, коли по селам йшла насильницька колективізація,  яка супроводжувалася конфіскацією майна, хліба, худоби, старенькі відчуваючи що насувається лихо, вирішили  відіслати онука до батька в Харків. Невдовзі всю рідню матері розкуркулили, забрали корівку і коника, а дідуся з бабусею, зарахувавши до «ворогів народу», завантажили в товарняк і у люті морози відправили по етапу в Сибір.

 «І навряд  чи хтось з родичів добрався до пункту призначення живим,- говорить Якубович. – Холод і голод косили тоді все живекругом, на Богом забутих землях України і росії».
У батька семирічний хлопчик затримався недовго, невдовзі малий Семен втік не витримавши знущань та побоїв мачухи. Певний час жив на «Рибному базарчику»,  жебракував, коли вже зовсім ставало важко, іноді доводилося і підворовувати. Маленького жебрака і волоцюгу, випадково зустріла тітка Дора, сестра батька, яка разом з чоловіком тримали невеликий салон під вивіскою «Стрижем и бреем. Супруги Ляховицкие» (рос.). Дітей у них з чоловіком не було, і піклувалася вона про свого племінника як про рідного сина.

Шкільні роки

      «Ну, а далі була школа, улюблені заняття по малюваннюі … палац піонерів».  Про цю відому сторону життя майбутнього скульптора знає багато мешканців харківщини. Ще підлітком він створює роботи, які привернули до себе увагу.  За бюст «Тарас Шевченко» який був виставлений на Всесвітній виставці дитячої творчості в Нью-Йорку юного скульптора навіть нагородили путівкою в піонерський табір «Артек». За композицію «Роскутий  Прометей»,  яка по цей час знаходиться в музеї Тараса Шевченка в Києві, Семен був нагороджений лижами.  Вже в ранніх роботах Якубовича відчувалася рука справжнього майстра. Але замість Семена Якубовича директор школи відправив в піонертабір свого сина, а Семена за порушення дисципліни  невдовзі ще й вигнали зі школи. Послухаємо розповідь «винуватця» подій:

     «Наша вчителька математики примушувала нас, учнів, у вихідні дні працювати у себе на своїй заміській дачі, де було близько двадцяти соток землі, – пригадує скульптор. – Ми, учні, висловлювали своє невдоволення, за що і отримували погані оцінки за поведінку. І ось одного разу ми змовилися і з кабінету біології викрали скелет якогось неандертальця. До однієї руки ми прикріпили лопату, а до іншої розкритий класний журнал на сторінках якого була виведена «жирнюча» двійка та великими літерами «МИМРА». На череп прикріпили бутафорську, гротескну маску, дуже схожу на оригінал – нашу математичку. Над маскою я працював кілька ночей. Ось так прикрашене опудало ми виставили біля своєї школи на Московському проспекті»

Після цього скажемо прямо, неоднозначного поступка доучуватися Семену довелося вже в іншій школі. Вчителька крім неминучого розголосу,до речі теж отримала своє покарання  – догану за примусову працю учнів на дачі.

Навчання. Війна. Початок трудової діяльності

      Впродовж 1938 – 1941  років Семен навчався в Харківському художньому училищі.  Під час війни рвався на фронт, але через поганий зір замість фронту опинився в Трудармії, потім Саратовському номерному заводі.Під час роботи на Саратовському номерному заводівони з товаришами відбудовували розбомблені мости, працювали на лісоповалах, сплавляли річкою ліс.

    Повернувшись після звільнення у Харків, Семен Якубович виявив, що житла він не має. По вулиці Кооперативній, в двоповерховому будинку, де раніше був розташований тітчин салон ««Стрижем и бреем. Супруги Ляховицкие» висіла вивіска «Ощадкаса». Жити майбутньому скульптору довелося в гуртожитку  Державного українського драматичного театру ім. Тараса Шевченка, де невдовзі він влаштувався працювати скульптором  – бутафором. Працював Якубович в другій половині дня, а з ранку відвідував вільним слухачем Харківський художній інститут (1947 1950 роки — викладачя Ірина Мельгунова, Адолья Страхов).

Від 1950 року працював в театрі ім. Т. Г. Шевченка, на Харківській скульптурній фабриці Художнього фонду УРСР. Жив у Харкові  в будинку на вулиці Снігирівській № 14/22, квартира 139, потім в будинку на вулиці Культури  № 20, квартира 18.

Роботи втілені в граніті та бронзі

    Головним напрямком своєї творчості Семен Аврамович називав «увічнення пам’яті діячів української культури».  

В центрі Харкова встановлений пам’ятник письменнику Григорію Квіткі-Основ’яненку роботи майстра. Романтичний, сповнений экспресії образ видатного театрального діяча Леся Курбаса, засновника театрутеатру «Березіль»  втілений на меморіальній дошці на фасаді Харківського театру ім. Т. Г. Шевченко іподарований  автором місту, крім того в творчій спадщині скульптора меморіальні дошки історику Дмитру Багалію,

письменнику Миколі Хвильовому, українському вченому, винахіднику, громадському діячеві, засновнику Харківського університету Василю Каразіну, філософу Григорію Сковороді, меморіал Лесю Курбасу на 13‑му кладовищі та багато інших творів.

      Бюст еврейського класикаШолом – Алейхема подарований автором Просвітницькому центру «Холокост». Семен Аврамовичбагато  зробив для Харкова, для української культури в цілому.
Цікава анімалістична скульптура роботи Якубовича – олюднені  образи різних тварин. Цікаві його шаржі, виконані як кольоровими олівцями так і в аплікації.

Мистецькі твори Якубовича зберігаються в музеях, навчальних закладах, приватних колекціях не лише в Україні, але і за кордоном.

Патріот України

Семен Абрамович ніжно любив Україну, був переконаний що вона повинна бути незалежною. До кінця життя цікавився політикою, і головне до останнього малював, малював, малював….

Помер Семен- ХацкельАврамович (Абрамович) Якубович3 жовтня2017 року, не доживши 4 місяці до свого 95 річчя, не встигнувши взяти в руки свою останню, як він сам казав, головну книгу свого життя «О жизни и о творчестве»,сигнальний экземпляр якої вийшов наступного дня після смерті майстра.