Перший понеділок після Водохрещі в народі називають Виряджання (проганяння) свят. У деяких регіонах його ще називали Пів-Івана (бо наступний день після Івана Хрестителя) чи Різдвяним днем (бо відзначається у такий же день тижня, що і Різдво, себто рівно за два тижні).

       Останній святковий день різдвяно-новорічного циклу був повністю присвячений гостинам,бо «Пів-Івана полоще ложки». Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви. Також,  був звичай пригощати цього дня кума з кумою. У цей день ще утримувались від виконання звичайних господарських робіт, але ця заборона вже наприкінці XIX ст. діяла не дуже суворо.

      Пишно відзначали це свято жінки. У деяких місцевостях занесення до хати інструментів ткацького ремесла мало обрядовий характер. Заміжні жінки, прив’язавши мотузку до днища із гребенем і волочачи їх від хати до хати, гостювали по черзі в кожній, оповіщаючи, що сьогодні ввечері будуть «свята проганяти», тобто збиратися на останні складчини. Цей звичай називався «виряджати святки», або «роз’їзди», «гребені».

      Чоловіки в минулому сторіччі брали в’язанки гречаної соломи, яку молотили в пилипівський піст, і розносили їх по сусідах. А зайшовши до хати, гість казав: “Нате вам ковбаси!” Після цього в цій хаті починалося «частування», якщо його там не було від самого ранку. За обрядовим столом виголошували різноманітні тости, побажання, примовляння. Як і годилося, першим робив це господар:

—        Померлим душам,— казав він,— царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається, а нам пошли, Боже, вік і здоров’я, щоб цей празник одпровадити та в мирі-покої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам діждати жати, спочивати та людям честь віддавати!

Присутні відповідали:

—        Дай, Боже!

—        Хай Бог хліб родить та скотину плодить!

—        Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!

—        Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб корівка доїлась!

—        Роди, Боже, жито, пщеницю, а в запічку дітей копицю!

        До речі, подібний обряд, який називався «Проганяти кутю», влаштовували й парубки. Для молоді, також, закінчувалися святки, бо вже, як казали з цієї нагоди,— «Тік і притік причинок приволік», тобто, пора братися за роботу. І все ж, зима – період відносного перепочинку, а після святок і до Масниці в українських селах був сезон зимових весіль (другий за популярністю після осіннього).

    В народі примічали: якщо вітер дме з півдня – літо буде поганим.